среда, 27 октября 2010 г.

Какому богу молятся свободно мыслящие вольнодумцы?

Частина друга. Гоголь.
А зараз наш герой наблизиться до таємної таємниці буття цивілізованих людських спільнот.
Якщо покличуть, то він пройде обряд посвяти в таємницю, яка ніде не записана. З часів будівництва Великої піраміди і Храму Соломона (автор і виконавець якого -Великий архітектор і медник Хірам - засновник вчення і братства вільних мулярів) таємницю передають із покоління в покоління виключно в усній традиції. Усна Тора та Каббала у євреїв; Усна традиція містерій у еллінів, буддистська тантра Калачакри, яка присвяченим відкриває шлях до таємничої духовної країни Шамбалу для спілкування з учителями людства - Махатмами. І нарешті, в сучасній іудео-християнській цивілізації, - це Усна традиція передачі універсального морально-етичного вчення в ложах у вільних мулярів-космополітів.
Єдине і непорушне правило для посвячених: жодній живій душі не повідомляти таємного знання, яке тобою сприйнято у процесі посвячення. Неофіт дає згоду на те, що у разі порушення цього правила його неминуче спіткає смерть.
------------///----------
- Совість як моральний закон усередині нас і зоряне небо - відкрита безодня для нескінченного пізнання світу навколо нас - це і є релігія вільних людей-вільних мулярів.
За радянських часів книги Пушкіна та Достоєвського замінили Біблію, Толстого та Булгакова – навчали історії. Люди могли стояти ночами, щоб підписатися на зібрання творів Діккенса чи Франса. Література об'єднувала інтелігенцію . Не знайти було освіченої людини, яка не прочитала культові книги Солженіцина, Булгакова, Уоррена, Гарсія Маркеса. Війну сприймали крізь правдиві книги Василя Бикова, Василя Гроссмана. На початку 60-х з'явився самвидав. Все це створювало єдине культурне поле, в якому відбувалося становлення особистості інтелігентів, що вільно мислять. І ця «антирадянська культура» стала базисом нашого духовного життя 60-80-х.
Люди з ясним і чистим моральним посилом, як, наприклад, наведені вище 10 000 підписантів Звернення до українського народу-2010р., відчувають тугу як і вся освічена частина суспільства з духовного життя, заснованого на Духовній Культурі.
Віра в добро ніколи не збіднілася в людстві, хоч би яку форму вона приймала, але є епохи історії, відзначені занепадом віри або її піднесенням. Жодний розвиток знань і блиск матеріальної культури не може відшкодувати занепаду віри; можна припустити, що людство втратить свою науку, свою цивілізацію, як і жило без них протягом століть. Але повна втрата віри в добро означала б моральну смерть, від якої не врятували б жодної сили науки, ніяких хитрощів цивілізації.
Наразі ліберальна ніша в Росії та в Україні вільна. Інтелігенція до лібералізму недоросла. Саме так, тому що лібералізм потребує інтелектуальних та моральних зусиль, здібностей та потреб у рефлексії та неабиякій внутрішній чесності – всього того, що у російської та української інтелігенції не спостерігається.
Але наш час на пострадянському просторі бурхливо йде процес повернення до суспільного визнання принципу приватної власності як священної та недоторканної. Йде перебудова суспільної психології та повернення до традиційних іудео-християнських цінностей західної цивілізації. А це вимагає від інтелігенції (культурної та інтелектуальної еліти, освіченої частини суспільства, освічених громадян – називайте як хочете) переходу в іншу якість, набуття суб'єктності та самостійності.
В історії ці процеси відбуваються постійно.
Шлях духовно вільного (вільнодумця) у мимовільній Україні неминуче веде до братства вільних мулярів.
Довідка: Всесвітнє братство Вільних Каменярів - явище універсальне, воно поширилося по всіх континентах. Сьогодні навряд чи можна знайти країну, де не працювали б їх майстерні. Чи в Європі, в Америці, в Азії чи Африці скрізь збираються в ложі високоосвічені, висококультурні, високодуховні - моральні люди. Вони можуть бути чорношкірими чи білими, мати по-азіатськи розкосі очі, сповідувати християнство, буддизм, іудаїзм, іслам, будь-яку іншу релігію, бути атеїстами, матеріалістами чи ідеалістами і при цьому відчувати себе єдиними. (Прохання не плутати з ложами псевдомасонів, на кшталт Ордену св. Станіслава, або тамплієрів, які були створені десяток років тому в Києві агентами влади у своїх цілях, і які намагаються створювати фахівці у цивільному і зараз, у т.ч., відкриваючи сайти нібито масонських лож в Україні).
Морально-етичне вчення вільних мулярів, якому стільки ж тисячоліть скільки і першим цивілізаціям Єгипту та Межиріччя, обросло нальотом сакральної містики, алегорій та символів. Наприклад, такі морально-етичні принципи, як прямоту та чесність втілили у будівельних інструментах. Але не інструменти пізнає Вільний Каменяр, а виховує ці якості!
Алегорично, кожен Вільний муляр, будь він професійний архітектор, лікар, учений, художник, поет, актор, літератор....) будує внутрішній храм , удосконалюючи свої власні морально-етичні якості. (Замість того, щоб перевиховувати чи переконувати брата свого!)
У своїх поглядах на світ ми успадкували традиції великих вчителів давнини, таких як Мойсей, Христос, Магомет, Будда, Платон, Аристотель, Піфагор, Гермес, Конфуцій, Зороастр та ін.
Наше вчення - антидогматично . Воно понад усе ставить свободу думки і право особистості мати власну думку. Тому будь-яка ідеологія чи система поглядів, заснована на догмі, на одного разу кимось висловлену істину, не може не ставитися з підозрою до вільних людей як «вільнодумців», здатного у всьому засумніватися і поставити під сумнів будь-який авторитет.
Вороже ставляться до нас і ті, хто вважає, ніби людина може бути вищою за закон. Невипадково масонів і євреїв переслідували всі тоталітарні режими. У радянській Росії останні масони закінчили своє життя на Соловках, хоч і були лояльні до нової влади.
Якщо якийсь рух, партія чи організація звинувачує у всьому жидо- масонів, можна бути впевненим, що він заснований не на живій ідеї, а на догмі, або на чолі її стоїть людина, яка дотримується закону лише тоді, коли він йому вигідний.
Кожен із нас - шукач істини через пізнання світу, кожен вже перебувають на певному рівні самовдосконалення, але усвідомив, що поодинці не обтесати камінь свого духу.
У метушні повсякденності, заробляння грошей та придбання рухомості та нерухомості, задоволень та щастя, купленого на ці гроші.
У якийсь момент посеред ночі або на світанку тебе буває думка: "Ще так п'ять років, ще десять, а що потім? Навіщо живу?". З цієї думки починається шлях до духовного Храму.
Мета наша у вдосконаленні себе, а через себе – світу (згадайте тезу одного з предків української масонерії Грицька Сковороди: "пізнай себе і ти пізнаєш світ").
Смішно для нас обговорювати всесвітню змову з метою правити людством. Несерйозно переконувати у правдивості своїх переконань.
Наше братство не таємна організація, а закрита. Насамперед закрита для нерозумних людей, а таких вистачає всюди, в Україні теж. Дискутувати з дурнями - марна трата часу. У повсякденному житті так мало часу на справді просвітлене спілкування, а ми дуже цінуємо цю радість.
Дехто посміхнеться: мовляв, чимало таємничих ритуалів детально описано у численних книгах. Але у друкованому тексті не більше правди, ніж у тексті театральної п'єси. Книги про кохання цілком відкриваються лише після того, як ти сам збагнув це почуття.
Запитайте, чи можна заборонити наше братерство? - Можна, можливо. Саме так робили при комуністах і при нацистах. Бо наше братство за визначенням не може існувати в підпіллі: це неприйнятно для наших цілей та методів духовно-морального вдосконалення та пізнання істини свого буття у цьому світі.
Водночас толерантність влади до нас є ознакою рівня демократії та цивілізації в країні.
Кожен із наших братів - людина вільна і - доброї слави. Вільний - не тільки в тому сенсі, що не раб чи кріпак, а ще й у тому - що вільний сам приймати рішення. Значить, психологічно та матеріально незалежний – може себе утримувати. І, звичайно, вільний від домінування будь-якої порочної пристрасті, - він володіє пристрастями, а не вони...
Ми дотримуємось традиції. Ця спадщина, яка дійшла до нас і донесла елементи дуже давніх містерій. Про це багато написано. Як і про те, які видатні люди належали до Братства Вільних Каменярів у різні часи та в різних країнах. Ми просто органічно продовжуємо цю традицію.
І робимо ми це не з обов'язку перед будь-ким, а від розуміння того, що кожен вільно мислячий чоловік рано чи пізно підходить до межі, за якою грошей, кар'єри і навіть любові жінок вже недостатньо для відчуття гармонії зі світом і з самим собою. Братство дає нам це. Тому правду кажу вам: Вільними Каменярами не народжуються, вільними вмирають...
Микола Гоголь-Яновський – наш братчик!
Головною метою життя Гоголя була літературна помста імперії.
Країна без майбутнього, країна мертвих душ – ось якою зобразивши Гоголь російську імперію, що гнобила, злидала його народ. Пушкін назвав "Мертві душі", страшною картиною російського майбутнього, картиною безперспективності деспотичної імперії.
Микола Гоголь зміг передбачити чимало з сьогоднішнього життя Росії і вже тоді зауважив з приводу боротьби поневолених народів імперії таке: «...дикий горець у своїй войовничій однострої , і не дивлячись на те, що він зарізав ворога, із засідки в ущелині, чи спалив ціле село, проте він більше вражає, сильніше збуджує наше співчуття, ніж російський суддя у потертому сюртуку, замурзаному табаком, який невинним чином за допомогою справок пустивши світом велику кількість всякого кріпосного люду та вільних душ».
А ті, хто читав його спалені твори, особливо завершення «Мертвих душ», боялися навіть потім зустрічатися з автором. Микола Гоголь побачивши у своїх неопублікованих промовах страшні картини не лише російського майбутнього, а й, мабуть, не менш масштабні лиха власного народу у складі цієї жахливої ​​імперії... Тому, мабуть, і пішов з життя, заморивши собі голодом...
Як він шукав чистих душ, споріднених із ним... Ось лист Миколи Гоголя рідною мовою до польського письменника-романтика, українофіла Богдана Залеського, написаний у лютому 1837 року в Парижі: «Дуже-дуже було шкода, що не застав пана – земляка вдома . Чув, що на пана щось напало – чи то с я ш н і ц я, чи то з а в і й н і ц я (хай їй присниться лисий дідько), та тепер, спасибо богові, кажуть нічо – то пан зовсім здоровий. Дай боже, щоб на довго, на славу всій козацькій землі давав би чернецького хліба усякій болизні і злидням... Та й нас би не забував, писульки в Рим слав. Добре було б, якби сам колись примандрував. Дуже дуже близький земляк, а по серцю ще ближчий, ніж по землі».
Багато в чому громадські настрої першої четверті 19 століття визначали війна 1812 року і повстання декабристів, яке завершилося стратою п'яти його організаторів та жорсткими карами сотень учасників та співчуваючих. Але події в Україні мали свій підтекст і стосувалися в якійсь мірі та сім'ї Гоголів. З 1818 року в Полтаві діяла українська  масонська ложа  « Любов до істини »,  до  якої входили Іван Котляревський, Василь Лукашевич та інші. Члени цієї ложі плекали плани відокремлення України від Росії та з'єднання її з Польщею. Василь Лукашевич навіть прагнув утворити з цією метою «Малоросійське товариство». Він та інші українські дворяни входили також  до   київської ложі «З'єднаних слов'ян». Але враження Наполена, з якою українські та польські масони пов'язували плани відродження Польщі та відокремлення України, та інші події – не дали здійснитися їх політичним намірам. Василь Лукашевич дивом уцілів. Після ув'язнення у 1826 році у Петропавлівській фортеці він потім  до  кінця життя жив під наглядом у своєму маєтку.

Ми знаємо про те, що Марія Іванівна, 
до  заміжжя – Косяровська, була близькою родичкою Василя Лукашевича. Її брат, дядько Миколи Гоголя, Петро Косяровський – за своїми поглядами був близьким  до Василя Лукашевича. Юний гімназист Микола Яновський під час слідства у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородько у справі про вільнодумство довіряв, мабуть, лише Петрові Петровичу Косяровському. Якому він писав у 1827 році: «Недовірливий ні до кого, потайливий, я нікому не повіряв своїх таємних помислів, не робив нічого, що могло б виявити глиб душі моєї».
 3 жовтня 1827 року, в розпалі слідства в гімназії, коли Гоголя також тягали на допити та змушували писати пояснення у справі професора М.Г.Бєлоусова, він дуже довірливо висловлює своєму родичу, дядькові П.П. Косяровському «тривожні думки з приводу того, що йому, можливо, перегородять дорогу». Боятися було чого, тісні родинні зв'язки Гоголя з «малоросійськими змовниками» та його конспект лекцій професора Білоусова, на який чимало гімназистів посилалися, як на зразковий. Ми не знаємо, який стосунок мав  до
 українських масонів Василь Гоголь, який помер саме тоді, коли «відкрите у 1825 році суспільство бунтівників «Сполучених Слов'ян» підозрюване було в деякому зв'язку з Київською ложею «Сполучених Слов'ян»...» Це слова з поліцейського рапорту, де під першою ложею мається на увазі полтавська « Любов до істини ». Ця тема дуже погано вивчена та й документів про це мало. І взагалі,  до  всього, що стосується історії українського освободного руху, і в російській імперії, і в СРСР ставилися з підозрою та всіляко замовчували і помалу злидали історичні сліди прагнення України  до  волі. Навіть російські демократи або не бачили, або ж не хотіли бачити справжніх причин таємничості і страхів Миколи Гоголя, його справжньої української вільнодумної душі. 
Спитайте тепер собі: а яке світосприйняття склалося за цих подій та обставин у 16-річного юнака Гоголя?
Тому й не дивно, що російський Василь Розанов кричав на всіх перехрестях: «Ґоґоль не наш!», а Микола Куліш, один із знищених московським режимом українських геніїв, кричав наоборот: «Гоголь наш!» Якось добре сказав Євген Сверстюк, що якби Микола Васильович жив у середині ХХ століття, він обов'язково був би ув'язнений КДБ, як український буржуазний націоналіст.
  
     OLEXAFREELANCER 
м. Київ


вторник, 26 октября 2010 г.

Яневський, Гоголь-Яновський та інші франкмасони

Братство Вільних мулярів, як і козацтво, в Україні не має шансів на відродження, бо вільний дух у провідної та освіченої верстви вичавлено назавжди, а рівень суспільної моралі та демократії — ніжче плінтуса....

Запитаємо себе: - А чи є в Україні критична маса критично мислячих людей, та чи спроможні ми до сумісної праці як повноцинне братство Вільних мулярів, яке існувало в наший землі на початку ХIХ ст. , та до якого входили кращі сини Україні - її міслячи люди.
Першими таємними товариствами Декабристів стали Союз порятунку і Союз благоденства. У 1821 р. було створене Південне товариство декабристів і Північне товариство.
Полтава стала одним з осередків руху Декабристів на його ранньому етапі — етапі Союзу благоденства. Полтавська управа Союзу благоденства визріла з масонської ложі "Любов до істини".)
А в 40-х роках ХІХ століття молоді Костомаров, Куліш, Шевченко, Білозерський та инші намагалися створити Ложу у Києві, а до вирішення справи про заснування Ложі (так як справа це довготривала і системна) створили в 1846 році парамасонське об’єднання – «Братство святих Кирила та Мефодія», яке ставило своїми завданнями «побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі; створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти».
Загально відомо як влада імперії вчініла росправу з усіма цими та иншімі вольнодумцами тіпа Пушкіна та ін.
Повернемось до сучасності. Надамо слово нашому високо освіченому брату. 
   Частина Перша.    
Данило Яневський: 
"Чому я веду мову не про народ, а про окремих діячів? Бо розвиток держави й розвиток суспільства - це наслідок діяльності критично мислячих людей.
Впродовж ста років нічого не відбувалося, крім фізичного винищення цих критично мислячих осіб. Селяни не побудують державу - майже 20 років ми є свідками їхньої неспроможності. З цього середовища Кравчук, Плющ, Ющенко. Кучма хоч виростав в індустріальному місті, але його ментальність однаково рустикальна. Це люди, які виховувалися в системі тотальних обмежень, а в дитинстві 10 років голоду - це безкінечність. Державу можуть побудувати вільні й відповідальні особи, які не матимуть з того жодного зиску.
Нова матриця виникне лише після того, як розвалиться нині існуюча: на радянських концтаборах не можна створити правову державу. Сучасну Україну розбудовували слуги тоталітарного режиму, які в один день стали найсвідомішими «бандерівцями». Я не засуджую їх. Але мають бути якісь розрізнення. А ці діячі весь час вирішують одне й те ж питання: чи повинен православний знімати кіпу, коли він хреститься в мечеті? (усього одне речення, а як багато сказав про себе шановний доктор історичних наук і телеведучій -пр. автора).
І далі покращання не видно. Країна, в якій слова «політик» або «парламентарій» синонімічні до «негідник», «злодій», «убивця», не може нормально функціонувати.
Складена 1991-го система координат передбачала, що саме ці люди легалізують свою фактичну владу і власність. На стару систему натягнули жовто-блакитне рядно, проте за суттю нічого не змінилося: тризуб зверху, а всередині скриньки «сєрп і молот і звєзда». Різниця між Україною зразка 1917 року та 2010-го полягає в одному: тоді нами взялися керувати жебраки, а тепер - жебраки з дуже великими грошима.
-І де ж візьметься потенціал для змін?
-Він уже є - це покоління народжених на початку 1990-х, яке зараз у своїх університетах ... витворює нову культуру. Цей потенціал - в сотнях дисертацій, і цілком протилежні офіціозу наукові висновки в підпілля загнати вже неможливо. Вона вже інакше мислить і перебуває у внутрішній еміграції. Я переконаний у тому, що людина, перш за все, має займатися вирішенням власних духовних та інтелектуальних проблем, створювати ойкумену довкола себе - ойкумену на простих засадах: Бог є, це наша країна, ми маємо свою гідність і невід'ємні права й ніхто не може ці права узурпувати.
Тому я особисто оголошую режим Януковича незаконним, але не буду бігати на мітинги чи писати відозви. Я кажу: «Не співпрацюю з вами, оскільки я проти будь-якого насильства».
Повертаючись до «критично мислячих персон», їх усього 5%, інші 95%, пристосуванці - ті, хто вирішують тільки побутові питання, але вони й забезпечують виживання людства.
5% для них небезпечні, бо порушують рівновагу, але й поступ без них неможливий».
Наведемо лише один з багатьох прикладів публічного волевиявлення цих 5-відсотковіх наших братів на сайті: OPIR.NET.UA
...постав свій підпис! 
Звернення до співвітчизників
Два місяці правління Віктора Януковича поставили Україну перед реальною загрозою втрати державності.
Маючи незначну електоральну підтримку, режим Януковича пішов шляхом стрімкої узурпації влади, нехтування Конституцією та законами України, зради національних інтересів.
Парадоксально, але факт: влада виступає в ролі головного ліквідатора держави. Політичні дії В.Януковича заганяють Україну в становище васала Росії. Продовження – всупереч Конституції – терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму є нічим іншим, як національним відступництвом, актом “продажу” держави.
Україну намагаються повернути в минуле. Тим самим у наших дітей та онуків відбирають перспективу. Замість європейських цінностей і гідного життя їм нав”язують “совкові” міфи і стандарти. Гуманітарна політика у виконанні одіозних політиків стає засобом дезінтеграції України, провокує міжрегіональні, міжконфесійні і мовні конфлікти в суспільстві.
Цілком очевидно, що Віктор Янукович, який став провідником інтересів іншої держави, не може бути Президентом України.
Шановні співвітчизники!
Україна – в небезпеці!
Усвідомлюючи загрозу, що нависла над усіма нами, закликаємо всіма законними методами захистити державний суверенітет України, демократію, європейський цивілізаційний вибір нашого народу. Таке право надає нам і такий обов”язок покладає на нас Конституція України, 17 стаття якої передбачає, що “захист суверенітету і державної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу”.
Вимагаймо усунення Президента В.Януковича від влади!

Будьмо пильними, відповідальними і рішучими!
Від нашої волі залежить наша спільна доля!
Звернення підтримали:
В'ячеслав Брюховецький
Юрій Щербак
Юрій Андрухович
Володимир Василенко
Володимир Панченко
Вадим Скуратівський

Михайло Барбара - лідер гурту "Мертвий півень"
Лариса Денисенко - письменниця
Дмитро Ігнатов - лідер гурту "Роллікс"
Вадим Красноокий - лідер гурту"Mad Heads XL"
Сергій Фоменко - лідер гурту "Мандри"

Ірен Роздобудько - письменниця, журналіст, сценарист
Олександр Глущенко - видавець журналу MEDIASAT
Брати Капранови - письменники
Людмила Таран - поетеса, критик, журналіст
Сергій Піддубний - дослідник української історії та мови, журналіст
Тарас Конощенко - оперний співак
Володимир Даниленко - прозаїк, літературознавець, критик
Степан Процюк - письменник
Сергій Мамаєв - випусковий редактор програми "Вікна-новини"
Дмитро Добрий-Вечір - лідер гурту "Вій"
Іван Андрусяк - поет, прозаїк, критик, перекладач
Андрій Мокроусов - відповідальний редактор і директор видавництва "Критика"
Тимофій Гаврилів - український письменник та перекладач
Володимир Рутківський - дитячий письменник
Сергій Грабовський - публіцист, журналіст
Елеонора Симонова - головний редактор видавництва "Нора-Друк"
Тарас Чубай - лідер гурту "Плач Єремії"
Анатолій Дністровий - письменник
Алла Лазарєва - журналіст-міжнародник, Париж
Леонід Кононович - письменник, перекладач
Анна Багряна - поет, прозаїк, драматург
Євген Маслов - головний редактор харківської газети "Главноє"
Тарас Ткаченко - кінорежисер
Віктор Морозов - співак, музикант, перекладач
Олександр Аргат - журналіст
Дзвінка Матіяш - письменниця, перекладач
Irena Karpa - лідер гурту QARPA
Людмила Тарнашинська - науковець, письменниця
Богдан Либа - музикант
Володимир Войчишин - музикант, гурт "Очеретяний кіт"
Маріанна Кіяновська - письменниця, перекладач
Оксана Луцишина - письменниця
Оксана Кісь - наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України
Галина Яблонська - народна артистка України
Лариса Колос - письменниця, громадський діяч
Анна Яровенко - режисер, оператор
Вахтанг Кіпіані - журналіст
Леонід Плющ - математик, відомий публіцист, літературознавець, правозахисник
Сашко Лірник - казкар
Андрій Шевченко - журналіст
Кирило Булкін - актор
Тарас Денисенко - актор
Сергій Савченко - заслужений художник України
Сашко Положинський - лідер гурту "Тартак"
Юрій Винничук - письменник
Іван Рябчій - журналіст, письменник
…................. Усього: 10143 підписів.
Ці люди взяли на себе відповідальність за Свою Україну! А своїмі підписами, наче кровью, засвідчили належність бо братерства вільно мислячих людей в Україні.
Ці люди — золотий фонд українського народу. 

(кінець Частини Першої)

Господа, никто не бывает хуже диктаторами, чем блатные ничтожества

Что происходит в Украине? В совковые времена мы узнавали об этом, слушая "голоса из-за бугра". Сейчас, слава богу, есть Юлия Латыина:

http://www.echo.msk.ru/programs/code/720367-echo/ "Несколько историй. Первая история – это, конечно, пересмотр конституции. Напомню, что несколько недель назад Конституционный суд Украины признал незаконной действовавшую шесть лет Конституцию, и страна из парламентской республики стала республикой президентской. Фактически суд вернул Януковичу ту полноту власти, которой не было у Ющенко. 

Республики бывают парламентские, президентские. Само по себе изменение Конституции – вещь конституционная. Тут важно не само изменение, а как оно было сделано. По формальным мотивам Конституционный суд – хорошо, что не из деревни Дырощаповка – признал Конституцию недействительной. Просто поражает уровень наглости: страну делят, как свечной заводик, решением суда города Жмеринки.

Вторая история – это «Криворожсталь». Если вы помните, сразу после прошлых выборов Тимошенко отобрала у Пинчука приватизированную за копейки «Криворожсталь» и продала на нормальном аукционе Лакшми Митталу и его нынешней компании Arcelor. Тогда еще Лакшми Миттал не владел Arcelor, сейчас Лакшми Миттал является одним из крупнейших сталелитейщиком мира. И цена сделки была 4,8 млрд. долларов, т.е. это, между прочим, до хрена денег. Кроме денег, были инвестиционные обязательства.

Наступил 2008 год. Рынки рухнули. Arcelor (к этому времени, напомню, Mittal уже объединился с Arcelor и стал крупнейшей в мире сталелитейной компанией) попросил украинское «Росимущество» пересмотреть часть обязательств. «Росимущество» пересмотрело.

Вдруг к власти приходит Янукович, и образуется очередной иск в очередном суде. Украинская власть вообще установила полный контроль над судами. И это одна из самых характерных черт правления Януковича. И на очередном суде – мол, Миттал не выполнил инвестиционных обязательств, надо «Криворожсталь» у него забрать.

Возникает вопрос: ребята, но эти инвестиционные обязательства были пересмотрены самим «Росимуществом». И тут следует потрясающий аргумент. Оказывается, это не важно, потому что вопрос должен был решаться на заседании Кабинета министров. Простите, господа, но это ваше дело, где вы это должны были рассматривать. Миттал в чем виноват?

История эта пока кончилась благополучно. Янукович поехал во Францию, там, судя по всему, Саркози на него жестко наехал, после чего Янукович не стал делать вид, что он не может дозвониться генеральному прокурору, а с блатной простотой сказал, что вот, мол, дело до следующего суда не дойдет. Но понятно, что это не конец, это начало. (Перерыв на новости).
..... Я продолжаю разговор про Украину, где к власти пришли конкретные пацаны. Пацаны, простодушно понимающие процесс управления страной как процесс наезда на лоха. То, что лох теперь называется Arcelor, не меняет мировоззрения крутых пацанов. У них просто захватывает дух от открывающихся возможностей.

А третья история – это, конечно, «РосУкрЭнерго». Напомню, что г-н Фирташ, его владелец – если, конечно, это не деловой псевдоним г-на Могилевича, которого подозревали в том, что он стоит за «РосУкрЭнерго», его предшественником Eural Trans Gas, – г-н Фирташ сейчас де-факто стал главным коммерсантом Украины, потеснив с этой должности Рината Ахметова. Я вообще предсказываю Ринату Ахметову не очень веселое будущее.

Не знаю, легенда или нет – рассказ о том, как после поражения на предыдущих выборах Ринат Ахметов якобы набил Януковичу морду на аэродроме. На мой взгляд, Ахметов совершил самую непростительную политическую ошибку, которую только можно, – он сделал ничтожество главой партии. А ничтожества, придя к власти, бывших благодетелей не забывают.

Так или иначе, сейчас фактически самый главный Фирташ. На встрече Медведева с бизнесменами он сидел напротив Медведева, когда Медведев приезжал в Украину. И вот картина маслом: новая власть получает контроль над Минэнерго, через это контроль над «Нафтогазом», после этого «Нафтогаз». Т.е. новая власть проигрывает сама себе в Стокгольмском суде. Согласно решению Стокгольмского суда, Украина оказывается должна г-ну Фирташу 12 млрд. кубометров газа.

Теперь «Нафтогаз» обжалует решение Стокгольмского суда в Украине. Какая неожиданность: он проигрывает один суд за другим. Что будет дальше, сказать трудно. Потому что МВФ, насколько я знаю, дал украинским властям понять, что если они решатся выплатить эти деньги наличными – там, по-моему, какая-то четверть бюджета украинского, – то это конец. Т.е. выплатят, скорее всего, натурой. Но тут важен принцип.

Пацаны, пришедшие к власти, простодушно полагают, что власть – это такой способ быстренько признать государство должным столько-то миллиардов компании, твоей ли, твоих ли друзей. А то, что эта компания стала притчей во языцех и ФБР расследует ее связи с г-ном Могилевичем, находящихся, по-моему, в первой десятке разыскиваемых ФБР преступников, это так… Чего они нам сделают, лохи? Ну, примут очередную резолюцию ПАСЕ. Так пусть там подотрутся этой резолюцией «обсевки».

Четвертая история, уже политическая. Есть технология клонирования списков для голосования, которая сейчас отрабатывается в Украине и которая не имеет аналогии даже в России, просто у нас нет такой сильной оппозиции. Т.е. там существуют ситуации, в которой берут человека, он от своего имени регистрирует филиал оппозиционной политической партии в данном городе, составляет список. Потом суд принимает решение, что вот этот филиал настоящий, а другой фальшивый.

Или накануне выборов Тимошенко приезжает во Львов. Сразу после ее приезда львовский избирком регистрирует ее список как настоящий. На следующий день главу избиркома просто арестовывают, просто тупо арестовывают. И что меня во всем этом изумляет, это очевидность причин и следствий. Перед выборами и в Украине, и в России все глубокомысленные аналитики вертели головами: ой, нет, лучше голосовать за Януковича, потому что Тимошенко, она такой популист, она будущий диктатор, она такой сильный политик…

Господа, никто не бывает хуже диктаторами, чем блатные ничтожества. Диктатор – это и есть бандит на троне. Диктатор отличается от шпаны только масштабами, ничем другим: не представлением о жизни, не привычкой нагибать лохов, не подходом к жизни. Я сильный – значит, я вас поимею. Диктатор от шпаны не отличается.

Янукович, как рассказывают, срывал с прохожих шапки, причем не просто срывал, а в тот момент, когда они сидели на толчке в публичном туалете. Вот теперь то же самое происходит с Евросоюзом и Митталом. И вот эти лохи, у которых штаны спущенные, потому что они приличные люди – Евросоюз же не может выскочить из туалетной кабинки и побежать за Януковичем, – вот они и проигрывают. Насилие хулиганов эффективно." 

пятница, 22 октября 2010 г.

«72 девственницы ждут меня в раю»


«72 девственницы ждут меня в раю»

The New Times удалось получить от пакистанских властей разрешение взять короткое интервью у арестованного террориста — 20-минутная встреча с ним состоялась на одной из конспиративных квартир пакистанской разведки
SMERTa.jpg

«72 девственницы ждут меня в раю»,
 — человек, уверенный в этом, попросил называть его Асад (Лев). Ему 18 лет, он один из террористов-смертников, которые стали настоящим проклятием Пакистана: 35 терактов только в 2010 году. Асада схватили, когда он пытался подорвать себя в одном из многолюдных мест на окраине Лахора, главного города пакистанской провинции Пенджаб. Автору The New Times удалось получить от пакистанских властей разрешение взять короткое интервью у арестованного террориста — 20-минутная встреча с ним состоялась на одной из конспиративных квартир пакистанской разведки


Их не видно невооруженным глазом, но они всюду: нет в Пакистане места, где бы вы находились в полной безопасности от «воина джихада», одержимого идеей подорвать себя вместе со всеми остальными. Со всех сторон — и с правительственных трибун, и на уличных митингах — смертников осуждают и проклинают: ведь в исламе самоубийство — один из величайших грехов. Но они идут на смерть снова и снова, унося с собой жизни сотен ни в чем не повинных людей. Что движет ими? Вот на этот вопрос и хотел автор получить ответ от террориста.
Асад оказался спокойным, сдержанным на эмоции молодым человеком, на вопросы отвечал прямолинейно и без запинок, что среди его ровесников встречается довольно редко.

«Не называйте нас смертниками» 

Почему вы, смертники, взрываете невинных людей? 
Не называйте нас смертниками. Мы не смертники. Мы федаины (борцы за священную свободу), и мы боремся против величайшего зла нашего времени. И потом, мне хотелось бы знать, кого вы называете «невинными людьми»? Мы не считаем невинными тех, кто не ведет джихад.

Но ведь среди ваших жертв есть и ваши единомышленники, те, кто считает, что нужно уничтожить США и Израиль?
Тогда почему они не в Мираншахе?* * Город на северо-западе Пакистана, в регионе Северный Вазиристан, традиционно считающийся оплотом исламского движения «Талибан».Или где-то еще, где нашим амиром провозглашен джихад?** Амир, или эмир, — повелитель, вождь, лидер. Первоначально у арабов амирами называли полководцев.Единомышленники — это наши братья и сестры, которые сражаются бок о бок с нами.

Ты из Мираншаха?
Нет, я из Пенджаба. В Мираншахе проходил военную подготовку.

Сочувствие тебе и твоим друзьям знакомо?

Мы не сочувствуем тем, кто не с нами. Присоединяйтесь к нам — и мы сделаем вас свободными. Эту мысль я хочу донести с вашей помощью до всех людей.

Значит, по-твоему, в Пакистане нельзя назвать невинным никого из тех, кто сейчас не в Мираншахе или где-то еще, где провозглашен джихад?
Никого. Если наш амир приказывает нам убить какого-то конкретного человека, лидера или группу лидеров, мы подорвем себя, чтобы уничтожить цель и сотни людей вокруг нее. Приказ есть приказ.

Путь к Аллаху

Сожалеешь ли ты о чем-нибудь?
Я ни о чем не сожалею и сожалеть не буду. Я моджахед и хочу одного: принести себя в жертву на пути к Аллаху, об ином и не думаю. Аллах простит все. А если вместе с нами вдруг умрут случайные люди, они тоже отправятся на небеса — и в раю мы снова станем братьями.

У тебя есть братья, сестры? Знают ли они о твоих взглядах, согласны ли с тобой? 
У меня девять братьев и сестер. Они знают о моих взглядах, но они против того пути, по которому мы идем к цели. Они говорят, «это крайний путь». Но мне все равно, что они думают: если брошен клич джихада, все, кто с тобой не согласен, — враги.

Но ведь, согласно исламу, то, что ты делаешь, запрещено Аллахом. Об этом говорят многие исламские богословы... 
Богословы, о которых вы говорите, так же виноваты, как и все остальные, они сотрудничают с Америкой. Их мнение для нас ничего не значит. Они продажны, невежественны и глупы.

Если ты не веришь этим богословам, то, наверное, есть другой богослов, который вынес фетву,**Фетва — решение по какому-либо вопросу, принимаемое специалистом в области исламского права.разрешившую тебе вести джихад. Разве не так?
Так.

Ты не можешь назвать имени этого богослова?
Его имени я не знаю, а если бы и знал, то все равно бы никому не сказал. Но фетва, вы правильно сказали, существует... Любой богослов, который настроен против «Талибана» или проповедует против «Талибана», должен умереть.

Тайные силы

Если тебя освободят, снова попытаешься взорвать себя?
Я обязательно сделаю это снова, если на то будет воля Аллаха. А если опять не получится, попытаюсь снова и снова, чтобы отомстить этому правительству и всем, кто не с нами. И если мой амир скажет мне сделать это с моей семьей — я сделаю и это. Я не пожалею никого, потому что поклялся на Коране выполнять приказы амира. Вы, люди, не понимаете, насколько далеко простираются корни джихада. Есть тайные силы, они служат нам, а мы ценим их. Так что скоро меня выпустят из тюрьмы. Вот увидите!

Тайные силы — в Пакистане?
В Пакистане, везде!

Ты женат?
Нет. У меня нет времени на подобные вещи. Но я знаю, что если мне удастся подорвать себя ради выполнения нашей миссии, то 72 девственницы будут ждать меня в раю. Кому нужна одна женщина?

Перевод с английского Анны Лесневской 



Андрей Серенко, ведущий эксперт российского Центра изучения современного Афганистана (ЦИСА): 

Юный террорист, который поделился с журналом особенностями своего мировоззрения, скорее всего, принадлежит к группировке Серажуддина Хаккани, сына известного полевого командира времен войны в Афганистане, впоследствии ставшего одним из лидеров афганских талибов, — Джелалуддина Хаккани. На совести «учеников» Хаккани — 95% всех терактов в Пакистане. Вся инфраструктура группировки (медресе, лагеря военной подготовки и т.д.) находится в Южном и Северном Вазиристане — пакистанских районах близ границы с Афганистаном. Это самая радикальная группировка, отказывающаяся от переговоров даже с умеренными талибами. Но при этом за ней тянется длинный шлейф слухов о ее связях с пакистанской разведкой, для которой важен контроль над талибами, а не победа над ними. Потому что талибы — проверенный временем инструмент хитроумной политической игры Исламабада против Кабула. Не то чтобы Пакистан не хочет мирного и стабильного Афганистана. Главное — на каких условиях мир. Ведь афганский президент Хамид Карзай уже обмолвился насчет урегулирования «территориальной проблемы», а это означает желание пересмотреть границу с Пакистаном, так называемую линию Дюранда. Но для Исламабада это неприемлемо, как и активизация связей между Кабулом и Дели. Так что определенные «тайные силы» в Пакистане действительно ставят на талибов. Другое дело, что эта игра спецслужб может возыметь эффект бумеранга. Недавно произошел показательный инцидент: в ответ на очередную вылазку талибов авиация НАТО совершила налет на базы боевиков в Пакистане. Американцы, похоже, готовы перенести боевые действия на пакистанскую территорию: стало ясно, что без разгрома головной инфраструктуры талибов в Пакистане война в Афганистане будет длиться вечно. Такого поворота событий пакистанская разведка явно не ожидала.