среда, 27 октября 2010 г.

Какому богу молятся власть имущие?

Часть III. Иисус Христос, Борух Спиноза, Гегель, Кант, Шопенгауэр, и особенно Ницше,  уже ответили на этот простой вопрос - это диавол Гордыни и Тщеславия, который вселяется в человека получившего власть.

Три формы власти, три слоя общества, три религии для их обслуживания. Каждому слою - свой смысл жизни, и свой духовный комфорт.
1. История знает всего три формы власти:
- автократию;
- аристократию;
- демократию.
И бесчисленное количество их сочетаний и вариаций. Но именно в таком порядке они зародились и переходили одна в другую в зависимости от местных условий и той ступени цивилизационного развития, на которой стоит то или иное общество. (Так, современная Западная иудео-христианская цивилизация возможна только при демократических формах правления. И никак иначе. Одно без другого просто не может существовать.)
2. История всех цивилизаций знает три-пять условных ступеней общественной пирамиды (касты):
а) Властители народов в паре с властителями душ народных - церковниками;
б) Свободные владельцы земель и крестьян на них живущих -это аристократы-феодалы (князья, графья, бароны, помещики, паны, дворяне и пр. земель владельцы);
в) Свободные мыслители (в т.ч. «Вольные Каменщики», в неволе не размножаются и не долго живут);
г) Полусвободные торговцы и предприниматели — владельцы капиталов орудий и средств производства, товаров и услуг — средний класс;
д) несвободные и неимущие, в смысле частной собственности — рабы (легко и быстро размножаются при достатке хлеба и зрелищ). Легко поддаются дрессировке - манипуляции их сознанием и духовной жизнью с помощью кнута и пряника, хлеба и зрелищ, религиозного и пропагандистского воздействия. Свобода этой рабской биомассе противопоказана по определению.
По мере усложнения и развития самоорганизации популяции усложняется и ее иерархическая структура. И опять же, появляется на свет и исчезает бесчисленное количество их сочетаний и взаимопереходов, но весь этот процесс не меняет сути и общественного положения этих общественных классов- слоев-каст.
3. Первые и вторые - это те, кто всегда имеют волю к власти — властители.
Третьи - Мыслители, теологи и ученые всегда имеют волю к творчеству, поиску новых Знаний, постижению божественных тайн и вершин Мастерства в любом виде наук или искусств. От прямого участия во власти уклоняются. Ибо заняты полезным и интересным делом, со смыслом. Но в силу своей материальной необеспеченности всегда ищут и находят поддержку у сильных мира сего, которые без мыслящих тоже не могут долго продержаться у власти и часто без мыслящих чувствуют свою ущербность и невежество.
Третьи, и образованная часть четвертых -на труде которых и держится все общество, имеют волю к жизни (выживанию и приспособлению к меняющимся условиям), испытывают радость и счастье от достатка в семьях и удовольствий плотских и эстетических, эмоциональных, получают, работая до потери сознания, тренируясь и развлекаясь заряд — положительный, и сбрасывают накопившийся — отрицательный....
Четвертые -это мириады мыслящего тростника, сосущего дурь с пивом и водкой...и работающего не приходя в сознание....
4. Но главное, что мы хотим уяснить: какая же религия служит власть имущим, если с самых древних времен и до наших дней повелось так, что именно верховный властитель (неважно, кто это был - Фараон, Царь, Император, Князь, Султан, Хан…. ) выбирал и определял - какая религия нужна его народу и внедрял эту религию огнем и мечом. Иногда при поддержке аристократии или бояр, панов, а чаще,- при их яростном сопротивлении.
Итак, начиная с фараонов, которые сами были наместниками Бога на земле и устанавливали или меняли государственную религию своей империи и назначали верховных жрецов (пап, патриархов, митрополитов...) так же как и командующих армией….
Для объективности следует добавить, что не один Патриарх константинопольский Михаил Кирулария вынашивал заветную идею о совмещении для себя поста императора и верховного главы церкви!
Через 700 лет такой же "истинно православный", московский царь Петр Первый свершил то, к чему стремился Михаил Кирулария.
Он упразднил должность Патриарха в РПЦ и сам стал главой Православной церкви!
Так в Московии родилось "САМОДЕРЖАВИЕ"!
Но так было не всегда, а только в последний, исторически очень малый промежуток времени, а именно,- с появлением государства.
А до этого, племенной вождь не имел власти над духовным вождем —пророком, прорицателем, ведуном, шаманом, ….
Власть—вот единственная истинная «религия» господ и хозяев этой жизни. «Владеть и властвовать!» - самое вожделенное их стремление. А богатство и слава — приходят к властителям как само собой разумеющееся приложение (в их понимании).
Воля к власти - это понятие, введенное в научный оборот Ницше, мы бы дополнили понятием Политической воли - для людей пришедших к власти.
Человечество в лице своих высших каст движимо волей к власти.
А Христианство со своей идеей смирения, братской любви и сострадания проповедует абсолютно другое. Христианство – религия, поддерживающая рабов, и она никогда не избавится от своей рабской ментальности. Это воля к власти рабов, но никак не воля к власти сильных мира сего.
Бесчисленные примеры из жизни убеждают нас, что «есть мораль господ и мораль рабов». В жизни тех и других возникают и утверждаются диаметрально противоположные моральные ценности.
И добавим также истину о том, что подъем добродетельности несовместим с одновременным ростом ума и понимания, а источник счастья заключается вовсе не в разуме, а в жизненных инстинктах!!!
Поэтому отказываться в морали от страстей и инстинктов – значит подрывать корень человеческой жизни и тем самым придавать морали противоестественное состояние. Всякая мораль отрицает жизнь, ибо направлена на борьбу с инстинктами и влечениями человека.
Христианская мораль как инстинкт стада, как своеобразная иллюзия рода является определенной тиранией и гнетом по отношению к отдельно взятой личности, особенно и прежде всего высшей. В этой связи оказывается, что уважения в ней достойно лишь то, в какой мере она способна повиноваться.
Мораль долга требует от индивида постоянно держать себя в руках, то есть неукоснительно руководствоваться и подчиняться ее раз и навсегда установленным правилам, что при наличии неизбежных проявлений присущих ему естественных побуждений и склонностей не может не порождать раздражительность и внутреннее напряжение.
Выполняя одинаковые для всех нормы нравственности, человек оказывается в своем поведении запрограммированным на определенный стандарт и образ действия, что уничтожает его индивидуальность, ибо не позволяет ему проявить себя.
Ограничивающий свободу личности моральный долг посредством воспитания внедряется в духовный мир человека в виде совести, представляющей собой сознание вины и в то же время своеобразный внутренний трибунал, который постоянно заставляет индивида находиться в подчинении у общества. (И все бы ничего, если бы это общество было демократическим и справедливым как когда-то в Афинах. А если это общество во всю глотку вопит: Хайль, Гитлер! «Дойчланд, юбер аллес!», «Сталин — наш Вождь и Учитель, наша Совесть ….» то есть стадный инстинкт, ставший внутренним убеждением и мотивом поведения.
У сильных мира сего место христианской морали занимает мораль эгоизма (иммораль), когда поведение отдельно взятого господина (например, нардепа) предельно раскрепощается. Эгоизм – это способ жизни властителей за счет других. Для них другие (биомасса) имеют значение только как средства. Целью же является он сам, всегда и при любых обстоятельствах.
Право на эгоизм имеют не все слои общества, а только высшие люди, с жизнью которых связано управление развитием человеческого рода.
5. - Ну а рабам, кроме необходимых для удовлетворения первоочередных потребностей - "Хлеба и Зрелищ", нужна еще и религия - от(души)на, дающая надежду на лучшую жизнь, хотя бы после смерти. Христианство во всех его вариациях и Ислам также в его вариантах - две мировые религии созданные властями двух извечно враждующих империй - Запада и Востока для содержания своих рабов в покорности, и для того, чтобы они чувствовали себя тоже счастливыми.  Древние были не дураки. Ведь создали такую эффективную систему добровольного повиновения и счастливого рабства.
Христианство получило распространение, как религия слабых. Оно обещало приобщение к миру духовных ценностей, не требуя никаких усилий и предварительной подготовки. В христианство «брали» всех желающих, при этом, создавая у них ощущение собственной избранности.
Другими словами, христианство стало для масс средством психологической защиты перед лицом собственной ничтожности. Когда человек не может опереться на себя и свое собственное мнение, он вынужден придумывать искусственные правила и следовать им. Вот основа христианской черно-белой морали — ее задача поставить в стойло тех, кто не способен к самоопределению.
Рабы сами придумали кодекс, по которому их хозяева ими же управляют. Кодекс, со всей его строгостью, действительно необходим там, где речь идет о психологии раба.
Так вот, христианство — это и есть рабский кодекс. Оно может упорядочить существование общины, не причиняя особого психологического вреда, но при одном условии — если это община слабых инфантильных душ, которые без Закона впадают в беззаконие.
Для слабой души христианство привлекательно с двух сторон. Во-первых, вопреки собственным установлениям, оно тешит гордыню, создавая чувство сопричастности с миром божественного — этакая ярмарочная духовность. Во-вторых, недостижимый для раба мир материальных ценностей, христианство провозглашает порочным и грешным — обесценивает его.
Помните басню про лису и зеленый виноград? Она очень хорошо иллюстрирует формирование и природу христианских ценностей. Это известный психологический эффект, который встречается на каждом шагу, — когда человек не может получить желаемое, он оказывается перед выбором — признать свою несостоятельность или совершить интеллектуальный кульбит и желаемое полностью обесценить. А поскольку смотреть правде в глаза очень неприятно, всегда проще назвать виноград зеленым.
Тогда и возникает сладкое для всякого невротика чувство собственной исключительности — «Я слаб и беден только потому, что стою выше материальных ценностей. Я — духовный!»
Получается, что свобода, сила и вера в себя полностью обесценивается, а на первое место выходят качества инфантильной психики — покорность, сомнение, безответственность, жалость к себе, замаскированные под высокую духовность.
Если всех вокруг низвести до своего уровня, то можно стать сильным среди слабых, — вот цель и логика христианской социальной морали.
Таким образом, власть имущие объявляют святым и божественным все то, что способствует укреплению, расширению и увековечиванию их личной или клановой власти. Все что может ослабить и подорват их власть объявляется ересью подлежащей уничножению каленым железом в зардыше. При этом никакого страха перед Богом они не ведают, за что всегда бывают жесточайше покараны тем же Богом, и не всегда лично властители, а чаще - их потомки. (Об это подробно см. в Библии).


Какому богу молятся свободно мыслящие вольнодумцы?

Частина друга. Гоголь.
А зараз наш герой наблизиться до таємної таємниці буття цивілізованих людських спільнот.
Якщо покличуть, то він пройде обряд посвяти в таємницю, яка ніде не записана. З часів будівництва Великої піраміди і Храму Соломона (автор і виконавець якого -Великий архітектор і медник Хірам - засновник вчення і братства вільних мулярів) таємницю передають із покоління в покоління виключно в усній традиції. Усна Тора та Каббала у євреїв; Усна традиція містерій у еллінів, буддистська тантра Калачакри, яка присвяченим відкриває шлях до таємничої духовної країни Шамбалу для спілкування з учителями людства - Махатмами. І нарешті, в сучасній іудео-християнській цивілізації, - це Усна традиція передачі універсального морально-етичного вчення в ложах у вільних мулярів-космополітів.
Єдине і непорушне правило для посвячених: жодній живій душі не повідомляти таємного знання, яке тобою сприйнято у процесі посвячення. Неофіт дає згоду на те, що у разі порушення цього правила його неминуче спіткає смерть.
------------///----------
- Совість як моральний закон усередині нас і зоряне небо - відкрита безодня для нескінченного пізнання світу навколо нас - це і є релігія вільних людей-вільних мулярів.
За радянських часів книги Пушкіна та Достоєвського замінили Біблію, Толстого та Булгакова – навчали історії. Люди могли стояти ночами, щоб підписатися на зібрання творів Діккенса чи Франса. Література об'єднувала інтелігенцію . Не знайти було освіченої людини, яка не прочитала культові книги Солженіцина, Булгакова, Уоррена, Гарсія Маркеса. Війну сприймали крізь правдиві книги Василя Бикова, Василя Гроссмана. На початку 60-х з'явився самвидав. Все це створювало єдине культурне поле, в якому відбувалося становлення особистості інтелігентів, що вільно мислять. І ця «антирадянська культура» стала базисом нашого духовного життя 60-80-х.
Люди з ясним і чистим моральним посилом, як, наприклад, наведені вище 10 000 підписантів Звернення до українського народу-2010р., відчувають тугу як і вся освічена частина суспільства з духовного життя, заснованого на Духовній Культурі.
Віра в добро ніколи не збіднілася в людстві, хоч би яку форму вона приймала, але є епохи історії, відзначені занепадом віри або її піднесенням. Жодний розвиток знань і блиск матеріальної культури не може відшкодувати занепаду віри; можна припустити, що людство втратить свою науку, свою цивілізацію, як і жило без них протягом століть. Але повна втрата віри в добро означала б моральну смерть, від якої не врятували б жодної сили науки, ніяких хитрощів цивілізації.
Наразі ліберальна ніша в Росії та в Україні вільна. Інтелігенція до лібералізму недоросла. Саме так, тому що лібералізм потребує інтелектуальних та моральних зусиль, здібностей та потреб у рефлексії та неабиякій внутрішній чесності – всього того, що у російської та української інтелігенції не спостерігається.
Але наш час на пострадянському просторі бурхливо йде процес повернення до суспільного визнання принципу приватної власності як священної та недоторканної. Йде перебудова суспільної психології та повернення до традиційних іудео-християнських цінностей західної цивілізації. А це вимагає від інтелігенції (культурної та інтелектуальної еліти, освіченої частини суспільства, освічених громадян – називайте як хочете) переходу в іншу якість, набуття суб'єктності та самостійності.
В історії ці процеси відбуваються постійно.
Шлях духовно вільного (вільнодумця) у мимовільній Україні неминуче веде до братства вільних мулярів.
Довідка: Всесвітнє братство Вільних Каменярів - явище універсальне, воно поширилося по всіх континентах. Сьогодні навряд чи можна знайти країну, де не працювали б їх майстерні. Чи в Європі, в Америці, в Азії чи Африці скрізь збираються в ложі високоосвічені, висококультурні, високодуховні - моральні люди. Вони можуть бути чорношкірими чи білими, мати по-азіатськи розкосі очі, сповідувати християнство, буддизм, іудаїзм, іслам, будь-яку іншу релігію, бути атеїстами, матеріалістами чи ідеалістами і при цьому відчувати себе єдиними. (Прохання не плутати з ложами псевдомасонів, на кшталт Ордену св. Станіслава, або тамплієрів, які були створені десяток років тому в Києві агентами влади у своїх цілях, і які намагаються створювати фахівці у цивільному і зараз, у т.ч., відкриваючи сайти нібито масонських лож в Україні).
Морально-етичне вчення вільних мулярів, якому стільки ж тисячоліть скільки і першим цивілізаціям Єгипту та Межиріччя, обросло нальотом сакральної містики, алегорій та символів. Наприклад, такі морально-етичні принципи, як прямоту та чесність втілили у будівельних інструментах. Але не інструменти пізнає Вільний Каменяр, а виховує ці якості!
Алегорично, кожен Вільний муляр, будь він професійний архітектор, лікар, учений, художник, поет, актор, літератор....) будує внутрішній храм , удосконалюючи свої власні морально-етичні якості. (Замість того, щоб перевиховувати чи переконувати брата свого!)
У своїх поглядах на світ ми успадкували традиції великих вчителів давнини, таких як Мойсей, Христос, Магомет, Будда, Платон, Аристотель, Піфагор, Гермес, Конфуцій, Зороастр та ін.
Наше вчення - антидогматично . Воно понад усе ставить свободу думки і право особистості мати власну думку. Тому будь-яка ідеологія чи система поглядів, заснована на догмі, на одного разу кимось висловлену істину, не може не ставитися з підозрою до вільних людей як «вільнодумців», здатного у всьому засумніватися і поставити під сумнів будь-який авторитет.
Вороже ставляться до нас і ті, хто вважає, ніби людина може бути вищою за закон. Невипадково масонів і євреїв переслідували всі тоталітарні режими. У радянській Росії останні масони закінчили своє життя на Соловках, хоч і були лояльні до нової влади.
Якщо якийсь рух, партія чи організація звинувачує у всьому жидо- масонів, можна бути впевненим, що він заснований не на живій ідеї, а на догмі, або на чолі її стоїть людина, яка дотримується закону лише тоді, коли він йому вигідний.
Кожен із нас - шукач істини через пізнання світу, кожен вже перебувають на певному рівні самовдосконалення, але усвідомив, що поодинці не обтесати камінь свого духу.
У метушні повсякденності, заробляння грошей та придбання рухомості та нерухомості, задоволень та щастя, купленого на ці гроші.
У якийсь момент посеред ночі або на світанку тебе буває думка: "Ще так п'ять років, ще десять, а що потім? Навіщо живу?". З цієї думки починається шлях до духовного Храму.
Мета наша у вдосконаленні себе, а через себе – світу (згадайте тезу одного з предків української масонерії Грицька Сковороди: "пізнай себе і ти пізнаєш світ").
Смішно для нас обговорювати всесвітню змову з метою правити людством. Несерйозно переконувати у правдивості своїх переконань.
Наше братство не таємна організація, а закрита. Насамперед закрита для нерозумних людей, а таких вистачає всюди, в Україні теж. Дискутувати з дурнями - марна трата часу. У повсякденному житті так мало часу на справді просвітлене спілкування, а ми дуже цінуємо цю радість.
Дехто посміхнеться: мовляв, чимало таємничих ритуалів детально описано у численних книгах. Але у друкованому тексті не більше правди, ніж у тексті театральної п'єси. Книги про кохання цілком відкриваються лише після того, як ти сам збагнув це почуття.
Запитайте, чи можна заборонити наше братерство? - Можна, можливо. Саме так робили при комуністах і при нацистах. Бо наше братство за визначенням не може існувати в підпіллі: це неприйнятно для наших цілей та методів духовно-морального вдосконалення та пізнання істини свого буття у цьому світі.
Водночас толерантність влади до нас є ознакою рівня демократії та цивілізації в країні.
Кожен із наших братів - людина вільна і - доброї слави. Вільний - не тільки в тому сенсі, що не раб чи кріпак, а ще й у тому - що вільний сам приймати рішення. Значить, психологічно та матеріально незалежний – може себе утримувати. І, звичайно, вільний від домінування будь-якої порочної пристрасті, - він володіє пристрастями, а не вони...
Ми дотримуємось традиції. Ця спадщина, яка дійшла до нас і донесла елементи дуже давніх містерій. Про це багато написано. Як і про те, які видатні люди належали до Братства Вільних Каменярів у різні часи та в різних країнах. Ми просто органічно продовжуємо цю традицію.
І робимо ми це не з обов'язку перед будь-ким, а від розуміння того, що кожен вільно мислячий чоловік рано чи пізно підходить до межі, за якою грошей, кар'єри і навіть любові жінок вже недостатньо для відчуття гармонії зі світом і з самим собою. Братство дає нам це. Тому правду кажу вам: Вільними Каменярами не народжуються, вільними вмирають...
Микола Гоголь-Яновський – наш братчик!
Головною метою життя Гоголя була літературна помста імперії.
Країна без майбутнього, країна мертвих душ – ось якою зобразивши Гоголь російську імперію, що гнобила, злидала його народ. Пушкін назвав "Мертві душі", страшною картиною російського майбутнього, картиною безперспективності деспотичної імперії.
Микола Гоголь зміг передбачити чимало з сьогоднішнього життя Росії і вже тоді зауважив з приводу боротьби поневолених народів імперії таке: «...дикий горець у своїй войовничій однострої , і не дивлячись на те, що він зарізав ворога, із засідки в ущелині, чи спалив ціле село, проте він більше вражає, сильніше збуджує наше співчуття, ніж російський суддя у потертому сюртуку, замурзаному табаком, який невинним чином за допомогою справок пустивши світом велику кількість всякого кріпосного люду та вільних душ».
А ті, хто читав його спалені твори, особливо завершення «Мертвих душ», боялися навіть потім зустрічатися з автором. Микола Гоголь побачивши у своїх неопублікованих промовах страшні картини не лише російського майбутнього, а й, мабуть, не менш масштабні лиха власного народу у складі цієї жахливої ​​імперії... Тому, мабуть, і пішов з життя, заморивши собі голодом...
Як він шукав чистих душ, споріднених із ним... Ось лист Миколи Гоголя рідною мовою до польського письменника-романтика, українофіла Богдана Залеського, написаний у лютому 1837 року в Парижі: «Дуже-дуже було шкода, що не застав пана – земляка вдома . Чув, що на пана щось напало – чи то с я ш н і ц я, чи то з а в і й н і ц я (хай їй присниться лисий дідько), та тепер, спасибо богові, кажуть нічо – то пан зовсім здоровий. Дай боже, щоб на довго, на славу всій козацькій землі давав би чернецького хліба усякій болизні і злидням... Та й нас би не забував, писульки в Рим слав. Добре було б, якби сам колись примандрував. Дуже дуже близький земляк, а по серцю ще ближчий, ніж по землі».
Багато в чому громадські настрої першої четверті 19 століття визначали війна 1812 року і повстання декабристів, яке завершилося стратою п'яти його організаторів та жорсткими карами сотень учасників та співчуваючих. Але події в Україні мали свій підтекст і стосувалися в якійсь мірі та сім'ї Гоголів. З 1818 року в Полтаві діяла українська  масонська ложа  « Любов до істини »,  до  якої входили Іван Котляревський, Василь Лукашевич та інші. Члени цієї ложі плекали плани відокремлення України від Росії та з'єднання її з Польщею. Василь Лукашевич навіть прагнув утворити з цією метою «Малоросійське товариство». Він та інші українські дворяни входили також  до   київської ложі «З'єднаних слов'ян». Але враження Наполена, з якою українські та польські масони пов'язували плани відродження Польщі та відокремлення України, та інші події – не дали здійснитися їх політичним намірам. Василь Лукашевич дивом уцілів. Після ув'язнення у 1826 році у Петропавлівській фортеці він потім  до  кінця життя жив під наглядом у своєму маєтку.

Ми знаємо про те, що Марія Іванівна, 
до  заміжжя – Косяровська, була близькою родичкою Василя Лукашевича. Її брат, дядько Миколи Гоголя, Петро Косяровський – за своїми поглядами був близьким  до Василя Лукашевича. Юний гімназист Микола Яновський під час слідства у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородько у справі про вільнодумство довіряв, мабуть, лише Петрові Петровичу Косяровському. Якому він писав у 1827 році: «Недовірливий ні до кого, потайливий, я нікому не повіряв своїх таємних помислів, не робив нічого, що могло б виявити глиб душі моєї».
 3 жовтня 1827 року, в розпалі слідства в гімназії, коли Гоголя також тягали на допити та змушували писати пояснення у справі професора М.Г.Бєлоусова, він дуже довірливо висловлює своєму родичу, дядькові П.П. Косяровському «тривожні думки з приводу того, що йому, можливо, перегородять дорогу». Боятися було чого, тісні родинні зв'язки Гоголя з «малоросійськими змовниками» та його конспект лекцій професора Білоусова, на який чимало гімназистів посилалися, як на зразковий. Ми не знаємо, який стосунок мав  до
 українських масонів Василь Гоголь, який помер саме тоді, коли «відкрите у 1825 році суспільство бунтівників «Сполучених Слов'ян» підозрюване було в деякому зв'язку з Київською ложею «Сполучених Слов'ян»...» Це слова з поліцейського рапорту, де під першою ложею мається на увазі полтавська « Любов до істини ». Ця тема дуже погано вивчена та й документів про це мало. І взагалі,  до  всього, що стосується історії українського освободного руху, і в російській імперії, і в СРСР ставилися з підозрою та всіляко замовчували і помалу злидали історичні сліди прагнення України  до  волі. Навіть російські демократи або не бачили, або ж не хотіли бачити справжніх причин таємничості і страхів Миколи Гоголя, його справжньої української вільнодумної душі. 
Спитайте тепер собі: а яке світосприйняття склалося за цих подій та обставин у 16-річного юнака Гоголя?
Тому й не дивно, що російський Василь Розанов кричав на всіх перехрестях: «Ґоґоль не наш!», а Микола Куліш, один із знищених московським режимом українських геніїв, кричав наоборот: «Гоголь наш!» Якось добре сказав Євген Сверстюк, що якби Микола Васильович жив у середині ХХ століття, він обов'язково був би ув'язнений КДБ, як український буржуазний націоналіст.
  
     OLEXAFREELANCER 
м. Київ


вторник, 26 октября 2010 г.

Яневський, Гоголь-Яновський та інші франкмасони

Братство Вільних мулярів, як і козацтво, в Україні не має шансів на відродження, бо вільний дух у провідної та освіченої верстви вичавлено назавжди, а рівень суспільної моралі та демократії — ніжче плінтуса....

Запитаємо себе: - А чи є в Україні критична маса критично мислячих людей, та чи спроможні ми до сумісної праці як повноцинне братство Вільних мулярів, яке існувало в наший землі на початку ХIХ ст. , та до якого входили кращі сини Україні - її міслячи люди.
Першими таємними товариствами Декабристів стали Союз порятунку і Союз благоденства. У 1821 р. було створене Південне товариство декабристів і Північне товариство.
Полтава стала одним з осередків руху Декабристів на його ранньому етапі — етапі Союзу благоденства. Полтавська управа Союзу благоденства визріла з масонської ложі "Любов до істини".)
А в 40-х роках ХІХ століття молоді Костомаров, Куліш, Шевченко, Білозерський та инші намагалися створити Ложу у Києві, а до вирішення справи про заснування Ложі (так як справа це довготривала і системна) створили в 1846 році парамасонське об’єднання – «Братство святих Кирила та Мефодія», яке ставило своїми завданнями «побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі; створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти».
Загально відомо як влада імперії вчініла росправу з усіма цими та иншімі вольнодумцами тіпа Пушкіна та ін.
Повернемось до сучасності. Надамо слово нашому високо освіченому брату. 
   Частина Перша.    
Данило Яневський
"Чому я веду мову не про народ, а про окремих діячів? Бо розвиток держави й розвиток суспільства - це наслідок діяльності критично мислячих людей.
Впродовж ста років нічого не відбувалося, крім фізичного винищення цих критично мислячих осіб. Селяни не побудують державу - майже 20 років ми є свідками їхньої неспроможності. З цього середовища Кравчук, Плющ, Ющенко. Кучма хоч виростав в індустріальному місті, але його ментальність однаково рустикальна. Це люди, які виховувалися в системі тотальних обмежень, а в дитинстві 10 років голоду - це безкінечність. Державу можуть побудувати вільні й відповідальні особи, які не матимуть з того жодного зиску.
Нова матриця виникне лише після того, як розвалиться нині існуюча: на радянських концтаборах не можна створити правову державу. Сучасну Україну розбудовували слуги тоталітарного режиму, які в один день стали найсвідомішими «бандерівцями». Я не засуджую їх. Але мають бути якісь розрізнення. А ці діячі весь час вирішують одне й те ж питання: чи повинен православний знімати кіпу, коли він хреститься в мечеті? (усього одне речення, а як багато сказав про себе шановний доктор історичних наук і телеведучій -пр. автора).
І далі покращання не видно. Країна, в якій слова «політик» або «парламентарій» синонімічні до «негідник», «злодій», «убивця», не може нормально функціонувати.
Складена 1991-го система координат передбачала, що саме ці люди легалізують свою фактичну владу і власність. На стару систему натягнули жовто-блакитне рядно, проте за суттю нічого не змінилося: тризуб зверху, а всередині скриньки «сєрп і молот і звєзда». Різниця між Україною зразка 1917 року та 2010-го полягає в одному: тоді нами взялися керувати жебраки, а тепер - жебраки з дуже великими грошима.
-І де ж візьметься потенціал для змін?
-Він уже є - це покоління народжених на початку 1990-х, яке зараз у своїх університетах ... витворює нову культуру. Цей потенціал - в сотнях дисертацій, і цілком протилежні офіціозу наукові висновки в підпілля загнати вже неможливо. Вона вже інакше мислить і перебуває у внутрішній еміграції. Я переконаний у тому, що людина, перш за все, має займатися вирішенням власних духовних та інтелектуальних проблем, створювати ойкумену довкола себе - ойкумену на простих засадах: Бог є, це наша країна, ми маємо свою гідність і невід'ємні права й ніхто не може ці права узурпувати.
Тому я особисто оголошую режим Януковича незаконним, але не буду бігати на мітинги чи писати відозви. Я кажу: «Не співпрацюю з вами, оскільки я проти будь-якого насильства».
Повертаючись до «критично мислячих персон», їх усього 5%, інші 95%, пристосуванці - ті, хто вирішують тільки побутові питання, але вони й забезпечують виживання людства.
5% для них небезпечні, бо порушують рівновагу, але й поступ без них неможливий».
Наведемо лише один з багатьох прикладів публічного волевиявлення цих 5-відсотковіх наших братів на сайті: OPIR.NET.UA
...постав свій підпис! 
Звернення до співвітчизників
Два місяці правління Віктора Януковича поставили Україну перед реальною загрозою втрати державності.
Маючи незначну електоральну підтримку, режим Януковича пішов шляхом стрімкої узурпації влади, нехтування Конституцією та законами України, зради національних інтересів.
Парадоксально, але факт: влада виступає в ролі головного ліквідатора держави. Політичні дії В.Януковича заганяють Україну в становище васала Росії. Продовження – всупереч Конституції – терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму є нічим іншим, як національним відступництвом, актом “продажу” держави.
Україну намагаються повернути в минуле. Тим самим у наших дітей та онуків відбирають перспективу. Замість європейських цінностей і гідного життя їм нав”язують “совкові” міфи і стандарти. Гуманітарна політика у виконанні одіозних політиків стає засобом дезінтеграції України, провокує міжрегіональні, міжконфесійні і мовні конфлікти в суспільстві.
Цілком очевидно, що Віктор Янукович, який став провідником інтересів іншої держави, не може бути Президентом України.
Шановні співвітчизники!
Україна – в небезпеці!
Усвідомлюючи загрозу, що нависла над усіма нами, закликаємо всіма законними методами захистити державний суверенітет України, демократію, європейський цивілізаційний вибір нашого народу. Таке право надає нам і такий обов”язок покладає на нас Конституція України, 17 стаття якої передбачає, що “захист суверенітету і державної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу”.
Вимагаймо усунення Президента В.Януковича від влади!

Будьмо пильними, відповідальними і рішучими!
Від нашої волі залежить наша спільна доля!
Звернення підтримали:
В'ячеслав Брюховецький
Юрій Щербак
Юрій Андрухович
Володимир Василенко
Володимир Панченко
Вадим Скуратівський

Михайло Барбара - лідер гурту "Мертвий півень"
Лариса Денисенко - письменниця
Дмитро Ігнатов - лідер гурту "Роллікс"
Вадим Красноокий - лідер гурту"Mad Heads XL"
Сергій Фоменко - лідер гурту "Мандри"

Ірен Роздобудько - письменниця, журналіст, сценарист
Олександр Глущенко - видавець журналу MEDIASAT
Брати Капранови - письменники
Людмила Таран - поетеса, критик, журналіст
Сергій Піддубний - дослідник української історії та мови, журналіст
Тарас Конощенко - оперний співак
Володимир Даниленко - прозаїк, літературознавець, критик
Степан Процюк - письменник
Сергій Мамаєв - випусковий редактор програми "Вікна-новини"
Дмитро Добрий-Вечір - лідер гурту "Вій"
Іван Андрусяк - поет, прозаїк, критик, перекладач
Андрій Мокроусов - відповідальний редактор і директор видавництва "Критика"
Тимофій Гаврилів - український письменник та перекладач
Володимир Рутківський - дитячий письменник
Сергій Грабовський - публіцист, журналіст
Елеонора Симонова - головний редактор видавництва "Нора-Друк"
Тарас Чубай - лідер гурту "Плач Єремії"
Анатолій Дністровий - письменник
Алла Лазарєва - журналіст-міжнародник, Париж
Леонід Кононович - письменник, перекладач
Анна Багряна - поет, прозаїк, драматург
Євген Маслов - головний редактор харківської газети "Главноє"
Тарас Ткаченко - кінорежисер
Віктор Морозов - співак, музикант, перекладач
Олександр Аргат - журналіст
Дзвінка Матіяш - письменниця, перекладач
Irena Karpa - лідер гурту QARPA
Людмила Тарнашинська - науковець, письменниця
Богдан Либа - музикант
Володимир Войчишин - музикант, гурт "Очеретяний кіт"
Маріанна Кіяновська - письменниця, перекладач
Оксана Луцишина - письменниця
Оксана Кісь - наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України
Галина Яблонська - народна артистка України
Лариса Колос - письменниця, громадський діяч
Анна Яровенко - режисер, оператор
Вахтанг Кіпіані - журналіст
Леонід Плющ - математик, відомий публіцист, літературознавець, правозахисник
Сашко Лірник - казкар
Андрій Шевченко - журналіст
Кирило Булкін - актор
Тарас Денисенко - актор
Сергій Савченко - заслужений художник України
Сашко Положинський - лідер гурту "Тартак"
Юрій Винничук - письменник
Іван Рябчій - журналіст, письменник
................. Усього: 10143 підписів.
Ці люди взяли на себе відповідальність за Свою Україну! А своїмі підписами, наче кровью, засвідчили належність бо братерства вільно мислячих людей в Україні.
Ці люди — золотий фонд українського народу. 

(кінець Частини Першої)