Какому богу молятся свободно мыслящие вольнодумцы?

Частина друга. Гоголь.

А зараз наш герой наблизиться до таємної таємниці буття цивілізованих людських спільнот.

Якщо покличуть, то він пройде обряд посвяти в таємницю, яка ніде не записана. З часів будівництва Великої піраміди і Храму Соломона (автор і виконавець якого -Великий архітектор і медник Хірам - засновник вчення і братства вільних мулярів) таємницю передають із покоління в покоління виключно в усній традиції. Усна Тора та Каббала у євреїв; Усна традиція містерій у еллінів, буддистська тантра Калачакри, яка присвяченим відкриває шлях до таємничої духовної країни Шамбалу для спілкування з учителями людства - Махатмами. І нарешті, в сучасній іудео-християнській цивілізації, - це Усна традиція передачі універсального морально-етичного вчення в ложах у вільних мулярів-космополітів.

Єдине і непорушне правило для посвячених: жодній живій душі не повідомляти таємного знання, яке тобою сприйнято у процесі посвячення. Неофіт дає згоду на те, що у разі порушення цього правила його неминуче спіткає смерть.

------------///----------

- Совість як моральний закон усередині нас і зоряне небо - відкрита безодня для нескінченного пізнання світу навколо нас - це і є релігія вільних людей-вільних мулярів.

За радянських часів книги Пушкіна та Достоєвського замінили Біблію, Толстого та Булгакова – навчали історії. Люди могли стояти ночами, щоб підписатися на зібрання творів Діккенса чи Франса. Література об'єднувала інтелігенцію . Не знайти було освіченої людини, яка не прочитала культові книги Солженіцина, Булгакова, Уоррена, Гарсія Маркеса. Війну сприймали крізь правдиві книги Василя Бикова, Василя Гроссмана. На початку 60-х з'явився самвидав. Все це створювало єдине культурне поле, в якому відбувалося становлення особистості інтелігентів, що вільно мислять. І ця «антирадянська культура» стала базисом нашого духовного життя 60-80-х.
Люди з ясним і чистим моральним посилом, як, наприклад, наведені вище 10 000 підписантів Звернення до українського народу-2010р., відчувають тугу як і вся освічена частина суспільства з духовного життя, заснованого на Духовній Культурі.

Віра в добро ніколи не збіднілася в людстві, хоч би яку форму вона приймала, але є епохи історії, відзначені занепадом віри або її піднесенням. Жодний розвиток знань і блиск матеріальної культури не може відшкодувати занепаду віри; можна припустити, що людство втратить свою науку, свою цивілізацію, як і жило без них протягом століть. Але повна втрата віри в добро означала б моральну смерть, від якої не врятували б жодної сили науки, ніяких хитрощів цивілізації.

Наразі ліберальна ніша в Росії та в Україні вільна. Інтелігенція до лібералізму недоросла. Саме так, тому що лібералізм потребує інтелектуальних та моральних зусиль, здібностей та потреб у рефлексії та неабиякій внутрішній чесності – всього того, що у російської та української інтелігенції не спостерігається.

Але наш час на пострадянському просторі бурхливо йде процес повернення до суспільного визнання принципу приватної власності як священної та недоторканної. Йде перебудова суспільної психології та повернення до традиційних іудео-християнських цінностей західної цивілізації. А це вимагає від інтелігенції (культурної та інтелектуальної еліти, освіченої частини суспільства, освічених громадян – називайте як хочете) переходу в іншу якість, набуття суб'єктності та самостійності.

В історії ці процеси відбуваються постійно.

Шлях духовно вільного (вільнодумця) у мимовільній Україні неминуче веде до братства вільних мулярів.

Довідка: Всесвітнє братство Вільних Каменярів - явище універсальне, воно поширилося по всіх континентах. Сьогодні навряд чи можна знайти країну, де не працювали б їх майстерні. Чи в Європі, в Америці, в Азії чи Африці скрізь збираються в ложі високоосвічені, висококультурні, високодуховні - моральні люди. Вони можуть бути чорношкірими чи білими, мати по-азіатськи розкосі очі, сповідувати християнство, буддизм, іудаїзм, іслам, будь-яку іншу релігію, бути атеїстами, матеріалістами чи ідеалістами і при цьому відчувати себе єдиними. (Прохання не плутати з ложами псевдомасонів, на кшталт Ордену св. Станіслава, або тамплієрів, які були створені десяток років тому в Києві агентами влади у своїх цілях, і які намагаються створювати фахівці у цивільному і зараз, у т.ч., відкриваючи сайти нібито масонських лож в Україні).

Морально-етичне вчення вільних мулярів, якому стільки ж тисячоліть скільки і першим цивілізаціям Єгипту та Межиріччя, обросло нальотом сакральної містики, алегорій та символів. Наприклад, такі морально-етичні принципи, як прямоту та чесність втілили у будівельних інструментах. Але не інструменти пізнає Вільний Каменяр, а виховує ці якості!

Алегорично, кожен Вільний муляр, будь він професійний архітектор, лікар, учений, художник, поет, актор, літератор....) будує внутрішній храм , удосконалюючи свої власні морально-етичні якості. (Замість того, щоб перевиховувати чи переконувати брата свого!)

У своїх поглядах на світ ми успадкували традиції великих вчителів давнини, таких як Мойсей, Христос, Магомет, Будда, Платон, Аристотель, Піфагор, Гермес, Конфуцій, Зороастр та ін.

Наше вчення - антидогматично . Воно понад усе ставить свободу думки і право особистості мати власну думку. Тому будь-яка ідеологія чи система поглядів, заснована на догмі, на одного разу кимось висловлену істину, не може не ставитися з підозрою до вільних людей як «вільнодумців», здатного у всьому засумніватися і поставити під сумнів будь-який авторитет.

Вороже ставляться до нас і ті, хто вважає, ніби людина може бути вищою за закон. Невипадково масонів і євреїв переслідували всі тоталітарні режими. У радянській Росії останні масони закінчили своє життя на Соловках, хоч і були лояльні до нової влади.

Якщо якийсь рух, партія чи організація звинувачує у всьому жидо- масонів, можна бути впевненим, що він заснований не на живій ідеї, а на догмі, або на чолі її стоїть людина, яка дотримується закону лише тоді, коли він йому вигідний.

Кожен із нас - шукач істини через пізнання світу, кожен вже перебувають на певному рівні самовдосконалення, але усвідомив, що поодинці не обтесати камінь свого духу.

У метушні повсякденності, заробляння грошей та придбання рухомості та нерухомості, задоволень та щастя, купленого на ці гроші.

У якийсь момент посеред ночі або на світанку тебе буває думка: "Ще так п'ять років, ще десять, а що потім? Навіщо живу?". З цієї думки починається шлях до духовного Храму.

Мета наша у вдосконаленні себе, а через себе – світу (згадайте тезу одного з предків української масонерії Грицька Сковороди: "пізнай себе і ти пізнаєш світ").

Смішно для нас обговорювати всесвітню змову з метою правити людством. Несерйозно переконувати у правдивості своїх переконань.

Наше братство не таємна організація, а закрита. Насамперед закрита для нерозумних людей, а таких вистачає всюди, в Україні теж. Дискутувати з дурнями - марна трата часу. У повсякденному житті так мало часу на справді просвітлене спілкування, а ми дуже цінуємо цю радість.

Дехто посміхнеться: мовляв, чимало таємничих ритуалів детально описано у численних книгах. Але у друкованому тексті не більше правди, ніж у тексті театральної п'єси. Книги про кохання цілком відкриваються лише після того, як ти сам збагнув це почуття.

Запитайте, чи можна заборонити наше братерство? - Можна, можливо. Саме так робили при комуністах і при нацистах. Бо наше братство за визначенням не може існувати в підпіллі: це неприйнятно для наших цілей та методів духовно-морального вдосконалення та пізнання істини свого буття у цьому світі.

Водночас толерантність влади до нас є ознакою рівня демократії та цивілізації в країні.

Кожен із наших братів - людина вільна і - доброї слави. Вільний - не тільки в тому сенсі, що не раб чи кріпак, а ще й у тому - що вільний сам приймати рішення. Значить, психологічно та матеріально незалежний – може себе утримувати. І, звичайно, вільний від домінування будь-якої порочної пристрасті, - він володіє пристрастями, а не вони...

Ми дотримуємось традиції. Ця спадщина, яка дійшла до нас і донесла елементи дуже давніх містерій. Про це багато написано. Як і про те, які видатні люди належали до Братства Вільних Каменярів у різні часи та в різних країнах. Ми просто органічно продовжуємо цю традицію.

І робимо ми це не з обов'язку перед будь-ким, а від розуміння того, що кожен вільно мислячий чоловік рано чи пізно підходить до межі, за якою грошей, кар'єри і навіть любові жінок вже недостатньо для відчуття гармонії зі світом і з самим собою. Братство дає нам це. Тому правду кажу вам: Вільними Каменярами не народжуються, вільними вмирають...

Микола Гоголь-Яновський – наш братчик!

Головною метою життя Гоголя була літературна помста імперії.

Країна без майбутнього, країна мертвих душ – ось якою зобразивши Гоголь російську імперію, що гнобила, злидала його народ. Пушкін назвав "Мертві душі", страшною картиною російського майбутнього, картиною безперспективності деспотичної імперії.

Микола Гоголь зміг передбачити чимало з сьогоднішнього життя Росії і вже тоді зауважив з приводу боротьби поневолених народів імперії таке: «...дикий горець у своїй войовничій однострої , і не дивлячись на те, що він зарізав ворога, із засідки в ущелині, чи спалив ціле село, проте він більше вражає, сильніше збуджує наше співчуття, ніж російський суддя у потертому сюртуку, замурзаному табаком, який невинним чином за допомогою справок пустивши світом велику кількість всякого кріпосного люду та вільних душ».

А ті, хто читав його спалені твори, особливо завершення «Мертвих душ», боялися навіть потім зустрічатися з автором. Микола Гоголь побачивши у своїх неопублікованих промовах страшні картини не лише російського майбутнього, а й, мабуть, не менш масштабні лиха власного народу у складі цієї жахливої ​​імперії... Тому, мабуть, і пішов з життя, заморивши собі голодом...

Як він шукав чистих душ, споріднених із ним... Ось лист Миколи Гоголя рідною мовою до польського письменника-романтика, українофіла Богдана Залеського, написаний у лютому 1837 року в Парижі: «Дуже-дуже було шкода, що не застав пана – земляка вдома . Чув, що на пана щось напало – чи то с я ш н і ц я, чи то з а в і й н і ц я (хай їй присниться лисий дідько), та тепер, спасибо богові, кажуть нічо – то пан зовсім здоровий. Дай боже, щоб на довго, на славу всій козацькій землі давав би чернецького хліба усякій болизні і злидням... Та й нас би не забував, писульки в Рим слав. Добре було б, якби сам колись примандрував. Дуже дуже близький земляк, а по серцю ще ближчий, ніж по землі».

Багато в чому громадські настрої першої четверті 19 століття визначали війна 1812 року і повстання декабристів, яке завершилося стратою п'яти його організаторів та жорсткими карами сотень учасників та співчуваючих. Але події в Україні мали свій підтекст і стосувалися в якійсь мірі та сім'ї Гоголів. З 1818 року в Полтаві діяла українська  масонська ложа  « Любов до істини »,  до  якої входили Іван Котляревський, Василь Лукашевич та інші. Члени цієї ложі плекали плани відокремлення України від Росії та з'єднання її з Польщею. Василь Лукашевич навіть прагнув утворити з цією метою «Малоросійське товариство». Він та інші українські дворяни входили також  до   київської ложі «З'єднаних слов'ян». Але враження Наполена, з якою українські та польські масони пов'язували плани відродження Польщі та відокремлення України, та інші події – не дали здійснитися їх політичним намірам. Василь Лукашевич дивом уцілів. Після ув'язнення у 1826 році у Петропавлівській фортеці він потім  до  кінця життя жив під наглядом у своєму маєтку.

Ми знаємо про те, що Марія Іванівна,  до  заміжжя – Косяровська, була близькою родичкою Василя Лукашевича. Її брат, дядько Миколи Гоголя, Петро Косяровський – за своїми поглядами був близьким  до Василя Лукашевича. Юний гімназист Микола Яновський під час слідства у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородько у справі про вільнодумство довіряв, мабуть, лише Петрові Петровичу Косяровському. Якому він писав у 1827 році: «Недовірливий ні до кого, потайливий, я нікому не повіряв своїх таємних помислів, не робив нічого, що могло б виявити глиб душі моєї».
 3 жовтня 1827 року, в розпалі слідства в гімназії, коли Гоголя також тягали на допити та змушували писати пояснення у справі професора М.Г.Бєлоусова, він дуже довірливо висловлює своєму родичу, дядькові П.П. Косяровському «тривожні думки з приводу того, що йому, можливо, перегородять дорогу». Боятися було чого, тісні родинні зв'язки Гоголя з «малоросійськими змовниками» та його конспект лекцій професора Білоусова, на який чимало гімназистів посилалися, як на зразковий. Ми не знаємо, який стосунок мав  до  українських масонів Василь Гоголь, який помер саме тоді, коли «відкрите у 1825 році суспільство бунтівників «Сполучених Слов'ян» підозрюване було в деякому зв'язку з Київською ложею «Сполучених Слов'ян»...» Це слова з поліцейського рапорту, де під першою ложею мається на увазі полтавська « Любов до істини ». Ця тема дуже погано вивчена та й документів про це мало. І взагалі,  до  всього, що стосується історії українського освободного руху, і в російській імперії, і в СРСР ставилися з підозрою та всіляко замовчували і помалу злидали історичні сліди прагнення України  до  волі. Навіть російські демократи або не бачили, або ж не хотіли бачити справжніх причин таємничості і страхів Миколи Гоголя, його справжньої української вільнодумної душі. 

Спитайте тепер собі: а яке світосприйняття склалося за цих подій та обставин у 16-річного юнака Гоголя?

Тому й не дивно, що російський Василь Розанов кричав на всіх перехрестях: «Ґоґоль не наш!», а Микола Куліш, один із знищених московським режимом українських геніїв, кричав наоборот: «Гоголь наш!» Якось добре сказав Євген Сверстюк, що якби Микола Васильович жив у середині ХХ століття, він обов'язково був би ув'язнений КДБ, як український буржуазний націоналіст.

  

     OLEXAFREELANCER 

м. Київ